Привіт, мене звуть Лів, і мені поставили діагноз «лімфома Ходжкіна 2 стадії» 12 квітня 2022 року, через 4 місяці після того, як я знайшов шию на шиї.
Напередодні Різдва 2021 року я випадково знайшов на шиї опухлу шишку, яка з’явилася нізвідки.
Я негайно проконсультувався у телемедиціні, щоб мені сказали, що це не повинно бути серйозно, і щоб я пішов до свого лікаря загальної практики, коли зможу, для подальшого обстеження. Через державні свята та насичений святковий період мені довелося зачекати, щоб побачитися з лікарем загальної практики, який потім направив мене на УЗД і тонкоголкову біопсію, зроблену в середині січня. Оскільки результати біопсії були непереконливими, мені призначили антибіотики та спостерігали, чи немає росту. На жаль, антибіотики не мали ефекту, але я продовжував жити, працюючи, навчаючись і щотижня граючи у футбол.
На даний момент моїм єдиним іншим симптомом був свербіж, який я списував на алергію та літню спеку. Антигістамінні препарати трохи зменшували свербіж, але більшу частину часу він не зникав.
На початку березня він не виріс, але все ще був присутній і помітний, люди коментували або постійно вказували на це, мене направили до гематолога, і я не міг їх побачити до кінця квітня.
Ближче до кінця березня я помітив, що клубок виріс у мене в горлі, не заважаючи диханню, але став ще більш помітним. Я пішов до лікаря загальної практики, де вона змогла змусити мене відвідати іншого гематолога наступного дня з біопсією CORE та комп’ютерною томографією, замовленими протягом наступного тижня.
Жонглювання університетом і роботою між усіма тестами, які проводяться нарешті мені офіційно поставили діагноз «лімфома Ходжкіна» майже через чотири місяці після виявлення шишки на моїй шиї.
Як і всі, ти ніколи не сподівався, що це буде рак, маючи 22 роки і живучи нормальним життям з мінімальними симптомами, їх можна було легко проігнорувати, зрештою це могло призвести до гіршого прогнозу/діагностики раку на пізнішій стадії.
Мій діагноз спонукав мене подумати, як продовжити не лише лікування, але й потенційні наслідки в подальшому житті.
Я вирішила пройти лікування безпліддя, щоб заморозити яйцеклітини, що було психологічно, фізично та емоційно виснажливим процесом.
Хіміотерапія почалася через тиждень після отримання моєї яйцеклітини 18 травня. Це був дуже важкий день, коли на хіміотерапію було так багато невідомих, але підтримка моїх чудових медсестер, мого партнера та родини зробила невідоме набагато менш страшним.
Загалом я пройду чотири цикли хіміотерапії з потенційно необхідною променевою терапією. Мої перші два цикли хіміотерапії були BEACOPP, а інші два – ABVD, обидва мали різний вплив на мій організм. BEACOPP У мене були мінімальні побічні ефекти, включаючи деяку втому та дуже помірну нудоту, порівняно з ABVD, де у мене нейропатія пальців, біль у попереку та безсоння.
Протягом усього процесу я продовжував говорити собі залишатися позитивним і не дозволяти собі зосереджуватися на побічних ефектах раку, які можуть зробити мене хворим, що було важкою до кінця моєї хіміотерапії, і я знаю, що для багатьох людей це боротьба.
Втрата волосся була важкою справою, я втратила його через три тижні після першого циклу хіміотерапії.
У той момент для мене це стало реальністю, моє волосся, як і для багатьох людей, було великою справою, і я завжди стежив, щоб воно виглядало якнайкраще.
Тепер у мене є дві перуки, які додали мені стільки впевненості під час виходу на вулицю. Боязнь носити перуку без волосся зникла, і тепер я можу прийняти цей аспект своєї подорожі.
Для мене участь у групах підтримки, які включають Лімфома внизу на Facebook та Рожевий плавник, місцева програма підтримки хворих на рак і благодійна організація в моєму районі (Хоксбері), яка допомогла мені знайти підтримку в тих, хто має подібні проблеми, що й у мене.
Ці групи підтримки були для мене безцінні. Мені було приємно знати, що інші люди розуміють, що я переживаю, а наявність спільноти в Інтернеті та особисто було великою підтримкою ця подорож.
Я хочу закликати людей пам’ятати про одне не ігноруйте ознаки та наполегливо намагайтеся знайти причину симптомів. Було виснажливо відвідувати всі зустрічі та проходити всі ці тести. Під час моєї діагностичної подорожі було багато випадків, коли я хотів здатися, не знаючи, чи отримаю колись відповідь. Хочу підкреслити, наскільки важливо бути наполегливим і не ігнорувати симптоми, коли вони з’являються.
Мені було б дуже легко спробувати ігнорувати, сподіваючись, що з часом ці симптоми зникнуть, але Оглядаючись назад, я вдячний за те, що мав засоби та підтримку, щоб звернутися за допомогою.
БУДЬТЕ НАПОЛІГИМИ та не ігноруйте знаки.
